среда, 26 марта 2014 г.

Рушник для Тараса


             У наших  пращурів  рушник  ніколи  не  був  предметом гігієни. Його створювала  господиня  не для  того, щоб витирати  ним  обличчя  чи  руки. Рушник  вишивався  берегинею  роду  як  полотно  долі, що захищає від  злих сил  всіх членів сімї  та  приваблює в родину любов, добробут та  процвітання.  Кожен  елемент, вишитий на рушникові, мав певне  навантаження. Таким чином  символіка  весільного  рушника  відрізнялась  від  символіки  рушника для  новонародженого  дитятка. В дорогу  синові  мати  давала  інше  полотно,  вишите  «червоними і  чорними нитками».
             Український  рушник  прикрашав  хату  і був  могутнім  оберегом  домашнього  вогнища. Іншими словами, для  кожної  людини рушник  вишивається індивідуально, при цьому  враховується   її особиста життєва  стежка та  мрії про щасливу  долю.
          

               Яким би  міг  бути  рушник для  Тараса  Григоровича  Шевченка, якби  прийшлося  дарувати  особисто йому  «на щастя,  на  долю»?

 З  цим  питанням  ми звернулися  до  народної  майстрині, члена  Національної  Спілки  майстрів  народного  мистецтва  України ,  керівника  творчого  обєднання  «Мальви»  Олександри  Петрівни Артемєвої. Вона, як і кожна  майстриня цього об’єднання, вишиває використовуючи виключно традиційний український  орнамент: тамбурний шов, верхоплут, занизування, гусячу лапку, стовпчик та інші. У   пані  Олександри   кожен рушник  має своє  призначення – «Церковний», «Срібне  весілля», «Обрядовий», «Заповідник
«Кам’яні  могили» та багато  інших унікальних  робіт,  від  яких очей  не можна  відірвати.  Є у неї і  рушник, присвячений Лесі  Українці з нагоди  її ювілею. 
         Рушник  для  Кобзаря, який  би став йому оберегом  та  допоміг  йому  у коханні, Олександра  Петрівна  сконструювала дякуючи  сучасним  технологіям  прямо  на  Шевченківському  святі  - віртуально.
         Майстриня  прокоментувала символіку  Тарасового  рушника:
«В  основі  обов’язково вишила б «пам'ять роду», аби  не забував пращурів. Над  нею  -  «дерево роду»,  обрамлене  кетягами калини (на щастя  і здоров’я), дубовим листям з жолудем (на  міцну  родину), барвінком (символ подружньої вірності), гронами  винограду (щоб сім’я була  дружною та багатодітною).
            Обовязково  будуть «хрущі  над  вишнями», а на  верхніх  гілках «дерева  роду» дивитимуться   одне  на  одне двоє  птахів як символ вічного  кохання. Памятаєте, як  Тарас  мріяв  про це все  своє  життя,  та  доля  випала  інша, стражденна…».

        Олександра  Петрівна  вирішила  розпочати  роботу над Тарасовим  рушником. Робота ця не тільки  клопітка, але  й дуже відповідальна. Тому, як вважає  майстриня, на це піде років п’ять – як раз до 205-річниці. Свою   дуже цікаву   і  оригінальну  оповідь  пані Олександра супроводжувала  читанням  поезій  Шевченка, адже за  фахом  вона викладач  української мови та літератури і  Тарасове  слово – її улюблене.

Комментариев нет:

Отправить комментарий