Рушник для Тараса

             У наших  пращурів  рушник  ніколи  не  був  предметом гігієни. Його створювала  господиня  не для  того, щоб витирати  ним  обличчя  чи  руки. Рушник  вишивався  берегинею  роду  як  полотно  долі, що захищає від  злих сил  всіх членів сім’ї  та  приваблює в родину любов, добробут та  процвітання.  Кожен  елемент, вишитий на рушникові, мав певне  навантаження. Таким чином  символіка  весільного  рушника  відрізнялась  від  символіки  рушника для  новонародженого  дитятка. В дорогу  синові  мати  давала  інше  полотно,  вишите  «червоними і  чорними нитками».

             Український  рушник  прикрашав  хату  і був  могутнім  оберегом  домашнього  вогнища. Іншими словами, для  кожної  людини рушник  вишивається індивідуально, при цьому  враховується   її особиста життєва  стежка та  мрії про щасливу  долю.

          

               Яким би  міг  бути  рушник для  Тараса  Григоровича  Шевченка, якби  прийшлося  дарувати  особисто йому  «на щастя,  на  долю»?

 З  цим  питанням  ми звернулися  до  народної  майстрині, члена  Національної  Спілки  майстрів  народного  мистецтва  України ,  керівника  творчого  об’єднання  «Мальви»  Олександри  Петрівни Артем’євої. Вона, як і кожна  майстриня цього об’єднання, вишиває використовуючи виключно традиційний український  орнамент: тамбурний шов, верхоплут, занизування, гусячу лапку, стовпчик та інші. У   пані  Олександри   кожен рушник  має своє  призначення – «Церковний», «Срібне  весілля», «Обрядовий», «Заповідник

«Кам’яні  могили» та багато  інших унікальних  робіт,  від  яких очей  не можна  відірвати.  Є у неї і  рушник, присвячений Лесі  Українці з нагоди  її ювілею. 

         Рушник  для  Кобзаря, який  би став йому оберегом  та  допоміг  йому  у коханні, Олександра  Петрівна  сконструювала дякуючи  сучасним  технологіям  прямо  на  Шевченківському  святі  - віртуально.

         Майстриня  прокоментувала символіку  Тарасового  рушника:

«В  основі  обов’язково вишила б «пам'ять роду», аби  не забував пращурів. Над  нею  -  «дерево роду»,  обрамлене  кетягами калини (на щастя  і здоров’я), дубовим листям з жолудем (на  міцну  родину), барвінком (символ подружньої вірності), гронами  винограду (щоб сім’я була  дружною та багатодітною).

            Обов’язково  будуть «хрущі  над  вишнями», а на  верхніх  гілках «дерева  роду» дивитимуться   одне  на  одне двоє  птахів як символ вічного  кохання. Пам’ятаєте, як  Тарас  мріяв  про це все  своє  життя,  та  доля  випала  інша, стражденна…».

        Олександра  Петрівна  вирішила  розпочати  роботу над Тарасовим  рушником. Робота ця не тільки  клопітка, але  й дуже відповідальна. Тому, як вважає  майстриня, на це піде років п’ять – як раз до 205-річниці. Свою   дуже цікаву   і  оригінальну  оповідь  пані Олександра супроводжувала  читанням  поезій  Шевченка, адже за  фахом  вона викладач  української мови та літератури і  Тарасове  слово – її улюблене.

Шевченкове свято

          

         

5 березня в читальному залі Центральної міської бібліотеки ім. Н.К. Крупської за підтримки міського управління культури і мистецтв відбулося літературно-мистецьке Шевченкове свято з нагоди 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Захід є складовою частиною загальносистемної Програми «Пророк, народжений Україною», в якій працює Централізована бібліотечна система для дорослого населення у 2013-2014 роках. До свята розроблено книжково-ілюстративну виставку-триптих «Наша Шевченкіана», на якій експонуються книги, періодичні видання, ретроспективні та сучасні друковані документи - видавничі проекти, що представляють історичні та новітні дослідження феномену особи та творчості Т. Г. Шевченка.

Серед представлених видань – ювілейне видання «Кобзаря» преміум-класу (друк на високоякісному шведському офсеті, обкладинка з елітного італійського палітурного матеріалу; тиснення обкладинки й бронзове фарбування виконане ручним
способом).

Це  ювілейне відання відрізняється від інших не лише поліграфією та розкішним оздобленням, а й тим, що є максимально повним зібранням поетового спадку, поданого у авторському варіанті, причому деякі поезії практично невідомі широкому загалові.

          Багато праць, особливо тих, що з’явились недавно, доповнюють стандартний образ Шевченка-борця. Виставковий проект і саме свято пропонують образ Тараса Шевченка – поета, митця, якого ще належно не оцінено.

       Так   сталося, що Шевченко-поет заслонив собою Шевченка - талановитого маляра, видатного художника, тонкого й високомайстерного гравера. А ще Тарас Григорович працював як скульптор і залишив (можливо, сам того не підозрюючи) вагомий слід в архітектурі. Дякуючи його детальним й технічно бездоганним малюнкам пам’яток українського бароко XVII-XVIII ст., зараз можливе відтворення унікального архітектурного стилю. Малюнки Шевченка стали чи не єдиним джерелом інформації для сучасних архітекторів-реставраторів.

          Читачеві було цікаво дізнатися про те, що Кобзар виступав також як талановитий актор-аматор і чудово співав. Окремою лінією була представлена інформація про родовід та особисте життя Кобзаря.

           Захід відбувся при підтримці Кафедри сценічної майстерності ЗНУ та Запорізького училища ім. П. Майбороди.